Рекомендації  педагогічним працівникам

   У педагогів, як і у батьків,  виникає необхідність пояснювати дітям, що відбувається і як реагувати на ті та інші події в нашому житті. Особливо гостро питання стоїть сьогодні, коли до закладів освіти прийшли діти із сімей вимушених переселенців. Ситуація складна: діти пережили травматичний досвід, а також діти прийшли в нову школу та в новий колектив. І це також є достатнім стресом. Тому педагоги, як ніхто, можуть допомагати батькам та дітям пройти цей складний період в їхньомужитті.

Не майте ілюзій, в час інформаційних технологій, ви не зможете вберегти дитину від інформації: вона її знайде або почує по телевізору, в інтернеті, на вулиці чи в школі.

Найращий спосіб у такій ситуації – дорослим (батькам чи педагогам) самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.

Що є основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей?

• відповідна до віку фактична інформація;
• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;
• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;
• дитина може потребувати допомоги та поради вчителя, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);
• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;
• загальна підтримка як у сім'ї, так і в навчальному закладі;
• знайомий звичний розпорядок дня, щоб відновити почуття безпеки;
• регулярні ствердження того, що все буде добре та що близькі люди піклуються і дбають про дитину та її безпеку.

Що потрібно вміти педагогу, щоб надавати дітям підтримку:

- Активно слухати. Це допомагає дитині впоратися з її переживаннями та почуттями. Дитині потрібно, щоб її почули, прийняли, а інколи означили та назвали почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий».

- Показувати, що ви розумієте бажання дитини. Наприклад: «я хотіла би, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію».

- Задавати питання, які заохочуватимуть дитину до розмови. Наприклад: «я уважно тебе слухаю», «те, що ти розповідаєш, важливо», «чи міг би ти розповісти про це дещо більше».

- Встановлювати з дитиною стосунки, які базуються на довірі.

- Бути готовими відповідати на такі несподівані питання як смерть, зрада чи несправедливість. Не потрібно моралізувати. Якщо ви не готові чи не знаєте, що сказати, то так і скажіть: «Я також задаю собі це питання, але відповіді поки на нього не маю. Ми можемо разом над цим поміркувати » чи «Я сама б хотіла знати, чому так відбувається». Це допоможе дитині зняти тривогу, що не тільки вона чогось не знає чи не розуміє. 

- Концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах. Підтримуйте дитину в будь-яких перевагах, не зосереджуйтеся тільки на недоліках дитини.

- Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.

- Проявляти терпіння та демонструвати неупереджене ставлення. Проявляти чуйність та співчуття. 

Про що необхідно пам`ятати педагогу?

Довашої групи прийшла дитина, сім'я якої переїхала з Криму, Донбасу чи Луганщини, окупованої території Запорізької області . Така ситуація є доволі травматичною як для сім'ї, так і для дитини, оскільки до цієї події вони не готувалися заздалегідь і рішення довелося приймати швидко.

- Треба допомогти дитині адаптуватися до нової групи, закладу освіти та оточення. Вчитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим одноклассником. Нехай учні класу розкажуть  про свій клас, школу, район чи місто. Це дасть можливість і дитині розповісти про себе та своє місто чи свій край, про особливості традиції, культуру та інше.

- Можна запропонувати дитині старшого віку вести щоденник, в якому б вона записували історію свого життя: звідки вона приїхала, як вона жила і як змінилися обставини її життя, як вона живе тепер, розказувала б про нових друзів та нові події. Такі автобіографічні прийоми допомагають розвивати розуміння складних обставин та почуттів. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки і разом з дорослими називати їх.

- Перехід до нового закладу освіти  може викликати почуття страху в дитини та розгубленість. На уроках дитина може з цим справлятися, а от на перерві вона може почуватися самотньою, бо ще не встигла знайти друзів. Тому важливо мати місце, де дитина могла б побути на самоті, якщо не хоче гратися з іншими дітьми. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в колектив. Залучайте дітей до активного життя групи та зак4ладу освіти - це дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.

- Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати те, що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що не зможуть контролювати свої емоції. Також діти можуть бути підозрілими та не спілкуватися, оскільки бояться, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку треба бути тактовними та обережно запрошувати дітей до діалогу.

- Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину.