Так ніхто не кохав
(до Дня святого Валентина)
Вже сімнадцять століть підряд закохані всього світу відзначають 14 лютого як одне з найромантичніших свят – День святого Валентина. У цей день навіть повітря наповнюється коханням. Амури поспішають з'єднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітись половинкам, що загубились у просторі.
Історія цього свята надзвичайно романтична і оповита легендами, а назва походить від святого Валентина, якого згадує цього дня під час літургії Католицька церква.
Існують різні версії походження та святкування Дня святого Валентина 14 лютого. За однією з них, в цей день в язичницькі часи влаштовувався своєрідний молодіжний фестиваль. Дівчата кидали в посудину гарно оформлені листи, а юнаки витягували їх, і таким чином вибирали собі подругу. А по середньовічній легенді, в цей день підбирають собі пару птиці, і ліси наповнюються дзвінкими пташиними голосами. Є краса природи, краса слова, краса почуттів, краса вчинків. Саме на шляху до Краси й народжуються шедеври художнього слова…
… Рим. III століття нашої ери. Імператор мріє створити найсильнішу армію в світі. «Справжній чоловік має бути справжнім воїном, а не сидіти біля жіночої спідниці, - заявляє він. І оскільки воїн має бути завжди в поході, далеко від дому, то ніщо не повинно зв’язувати його з домівкою. Я забороняю воїнам моїх легіонів одружуватися».
Але хіба можна заборонити сонцю світити і дощу зрошувати землю, хіба можна наказати пташкам не співати пісень, а молодому серцю не кохати? І наказ імператора летить шкереберть, коли молоді та гарні легіонери римського війська зустрічають прекрасних дівчат. Якщо не можна вступити в шлюб за наказом імператора відкрито, то є можливість обвінчатись з коханою таємно, бо є серед римського війська отець Валентин, який всупереч наказу імператора з’єднує законним шлюбом серця закоханих.
Завдяки отцю Валентину було створено чимало сімей. Але в такій святій справі не обійшлося без зради. На отця Валентина був написаний донос,його було заарештовано і за порушення наказу імператора, страчено 14 лютого.
Подружні пари, які завдяки отцю Валентину знайшли своє щастя, почали називати його святим, а 14 лютого – Днем закоханих. Вже більше 120 років його відзначають у Західній Європі, нещодавно це романтичне свято завітало і в Україну.
Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Загадкове й таємниче, жадане й болісне почуття кохання завжди поряд із тими миттєвостями, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворне, яке веде у світ краси, викликає захоплення, облагороджує, хоч іноді змушує і страждати.
У День святого Валентина всі закохані матимуть можливість висловити свої почуття у найбільш романтичний спосіб! Пропонуємо невеличку добірку віршів різних відомих українських поетів про кохання, які допомагають освідчуватися. Першим серед них є, звичайно, вірш Т. Г. Шевченка. Проте вміщені й сучасні поезії.
Тарас ШЕВЧЕНКО. Якби зострілися ми знову…
Якби зострілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: снилося дурній.
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
Іван ФРАНКО. Дівчино, моя ти рибчино…
Дівчино, моя ти рибчино,
Дівчино, кохання моє,
Ти мого страждання причино,
Скарбнице, що щастя дає!
Обоє підемо, обоє,
В далеку мандрівку життя.
Нічого не страшно з тобою,
Бо ти чудодійне дитя.
Ти стрілиш очима – і горе
Розвієсь, мов мла на версі;
Всміхнешся – й розбурхане море
Поклониться твоїй красі.
Леся УКРАЇНКА. Коли дивлюсь глибоко в любі очі…
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слові,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…
Володимир СОСЮРА. Так ніхто не кохав…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
Ліна КОСТЕНКО. Спини мене отямся і отям
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
Василь СИМОНЕНКО. Всі образи й кривди до одної…
Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.
О жорстока! Щастя хоч краплину
В душу мою змучену згуби —
Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!
Ігор КАЛИНЕЦЬ. Тієї ночі нас наздогнала погоня
тієї ночі нас наздогнала погоня
щемливих поглядів і тільки
нам зрозумілих слів
тієї ночі твої вуста закінчувалися
як море приливом і відпливом
тієї ночі твої перса виносили
на червоних вістрях зблукалі
рибини пальців
тієї ночі безмежна глибінь
лона поглинула трьох мене
вчорашнього нинішнього і
завтрашнього
Оксана ЗАБУЖКО. Мій дім Вас не любив…
Мій дім Вас не любив.
Ні, він не бив чашок,
Що Ви стискали в пальцях, мов навіки,
І не дзвенів шибками, коли, шок
Од Ваших слів долаючи, повіки
Здригалися — мої, не чхав дверцями шаф,
Не підкладав Вам на підніжку килим, —
Мій дім був жінкою, як я й моя душа, —
А значить, знав, що треба бути милим.
І все-таки мій дім Вас не любив!
Я остаточно взнала це по тому,
Як Вам всміхнулась, осміхом слабим, —
І враз відчула, що не маю дому.
І нехай у житті кожного завжди поряд буде кохання, любов до матері і батька, до землі, любов одне до одного.