Як навчаються твої ровесники за кордоном

   У наш час освіта - один з базових аспектів «капіталу» будь-якої людини, багато в чому визначає його здатність конкурувати на ринку праці: ринку, який приймає все більш глобальний характер. Наразі величезна кількість українців їде вчитися і працювати за кордон, в першу чергу в країни Європейського союзу. Міграція робочої сили (або «витік мізків», (дивлячись як його оцінювати) вже давно стала реальністю, з якою необхідно рахуватися, плануючи власну освітню «траєкторію». Сьогодні, у цей складний час, багато хто з молоді опинився на просторах Європи.  Можливо, на власному досвіді вже познайомився з умовами навчання ровесників. Пропонуємо огляд можливостей отримання освіти в деяких країнах Європи.

ВИЩА ОСВІТА У ЄВРОПІ

Безумовно освіта за кордоном має свої плюси та мінуси.

Плюси. Переваги навчання в Європі:

Реальна освіта. Прийнятий в Європі ринковий підхід до навчання має один незаперечний плюс - до знань підходять як до продукту. І, оскільки навчання на момент його старту буде повністю безкоштовним, викладач зробить все можливе, щоб ви цей продукт отримали - від цього безпосередньо залежить його зарплата. Він буде щосили намагатися зацікавити вас в предметі, навчати повноцінно: в європейських вузах відсутня практика "саботажу" лекцій викладачами, до студентів не ставляться як до вимушеного придатку до наукової кар'єри, викладанням займаються лише ті, хто поставив собі таку мету.

Самостійний вибір предметів - нормальна практика всіх західних вузів. Існує набір обов'язкових курсів, які необхідні для отримання освітнього мінімуму за фахом (curriculum). Всі інші предмети можуть вибиратися самим студентом за власним бажанням, розклад гнучкий і повністю залежить від бажань студента. Звичайно, це не означає, що не потрібно ходити на заняття, але керувати які іспити і в який час складати вирішує сам студент.

Міжнародний статус диплома. ВНЗ України не дають дипломів, котрі автоматично визнаються за кордоном. Навчання в Європі вирішить цю проблему: дипломи більшості європейських вузів котируються по всьому світу, а це означає, що визнаються в будь-якій країні Європи. Якщо ви знаєте, що ваша діяльність буде мати міжнародний аспект або ви хочете закріпитися за кордоном і не повертатися на Батьківщину - тоді це прекрасний шанс адаптуватися до інших умов життя.

Потужна матеріальна база – нове обладнання для навчання, прогресивна методика викладання у поєднанні із практикою, відсутність корупції у вишах  - прекрасний показник для тих, що хоче здобути достойну освіту.

Можливості бесперешкодно подорожувати. Велика частина Європи входить в зону Шенгенської угоди. Це дає можливість подорожувати куди завгодно без отримання додаткових віз і дозволів. На канікули або вихідні можна запросто поїхати на екскурсію в сусідні країни.

Працевлаштування у Європі. Маючи європейський диплом українці мають набагато вищі шанси працевлаштуватися у СЄ, ніж іхні ровесники, котрі закінчили вітчизняні вузі. У таких державах як Автрія, випускникам окремих університетів відразу пропонують на вибір кілька робочих місць.

Підвищення рівня володіння іноземною мовою– тут ви зможете вивчати не тільки англійську, але і 1-2 додаткові мови і часто безкоштовно в рамках навчальної програми.

Проходження практики і можливості побудови кар'єри за кордоном.

Мінуси. Більшість наших співвітчизників виділяють наступні недоліки:

Необхідність адаптації до нового культурного середовища, менталітету, законів, традицій та порядку.

Віддаленість від друзів і рідних, необхідність формування нового кола спілкування.

Більша вартість життя, товарів і послуг. Втім, вона коливається в залежності від вузу і країни, і іноді буває навіть нижче, ніж в Києві чи Одесі - все залежить від конкретного випадку. Освіта в Європі не тільки платна, а є і безплатна.
Для вступу до вишу і переїзду необхідно вже мати хороший рівень іноземної мови – від А2 до С1.

Зокрема, про особливості отримання вищої освіти в Італії

 Університети в Італії вважаються безкоштовними, але студенти зобов’язані внести податок на навчання. Його розмір встановлюється відповідно доходу сім’ї вступника. Якщо студент навчається дуже добре, в державному університеті його можуть звільнити від сплати податку.

    Розпочинається навчання в італійських ВНЗ значно пізніше, ніж в Україні.

• Так, у Римському університеті «La Sapienza» навчальний рік триває з 5 листопада по 31 травня.

    Протягом року буває три сесії, де кожен студент сам вирішує, коли і які іспити йому здавати (за винятком деяких обов’язкових на кожному факультеті), оскільки студенти мають право на індивідуальний навчальний план.

    Кожен професор університету має певні години прийому, коли він може особисто вислухати та проконсультувати. За бажанням можна подати заявку, щоб мати «куратора» по одному з основних предметів. З ним завжди можна порадитися з приводу навчального плану, іспитів, програм, книг і, звичайно ж, дипломної роботи.

    Дуже важлива відмінність від нашої системи — це відсутність екзаменаційних білетів. Кожен іспит вимагає 99,9 % самостійної підготовки, оскільки на лекціях дають лише невелику частину того, що слухачі повинні знати про предмет. Складають іспити далеко не всі: диплом отримують лише три людини з десяти вступників. Інших не виганяють, а просто залишають на повторний курс. І так доти, поки студент не пізнає усе, що необхідно.

    Як ми бачимо, італійська освітня система характеризується складною й багатоступінчастою структурою. При цьому якість навчання є дуже високою — дипломи, видані вузами Італії, визнаються не тільки в Європі, але й в усьому світі. Це пояснюють тим, що місцева система освіти постійно реформується та змінюється відповідно до міжнародних стандартів. До речі, саме в Італії, в найстарішому університеті Європи — Болонському університеті, заснованому ще в 1088 році, була підписана Болонська конвенція між європейськими країнами, що допомогла стандартизувати підходи до організації освіти в Європі.

Дещо про професіно-технічну освіту в Європі

Європі є велика різноманітність організаційно-правових форм базової професійної освіти та безперервної професійної освіти і навчання. Кожна  країна в Європейському Союзі організує систему професійної освіти і навчання по-своєму, з урахуванням своїх історичних традицій, особливостей управління, механізмів регулювання освіти тощо. Вчені 59 розрізняють в Європі від трьох до п’яти основних моделей професійної освіти і навчання, залежно від того, що покладається в основу класифікації.

Модель професійних шкіл. У межах цієї моделі професійна освіта і підготовка повністю регулюються державою і її структурами. На інституційному рівні це є система, для якої ключовим закладом є школа. Класичним прикладом такої професійної 60 освіти і підготовки виступає Франція, а також країни Південної Європи. Так, в Іспанії лише 4% учнів старшої середньої школи обирають шлях отримання професійної кваліфікації, який передбачає поєднання шкільного навчання з навчанням на робочому місці. В Італії теж надається перевага отриманню професійної кваліфікації на базі навчального закладу: навчання на базі виробництва використовується лише в ремеслах та в роздрібних й великих виробничих компаніях з укладанням трудових договорів тощо. Подібна картина характерна і для Франції, де 75% учнів отримують професійну освіту в школах і лише 25% - на базі виробництва. Разом із цим, таку модель професійної підготовки, як складову частину цілісної системи, можна знайти майже в кожній європейській країні.

Для прикладу, зупинимось на моделі організації професійної освіти у Франції, де функціонують коледжі для учнів 11-15 років і ліцеї для молоді 15-18 років. Навчання в коледжі впродовж 4-х років завершується іспитом на отримання загального свідоцтва про нижчу середню освіту. На цьому етапі навчання учні долучаються до професійної освіти за допомогою спеціальних курсів, проте, поступивши в ліцей, вони мусять обрати один із трьох шляхів продовження навчання: 1) програму загальної освіти з отриманням свідоцтва про загальну середню освіту (baccalaureat – BAC) з правом продовження навчання в закладах вищої освіти, включаючи технологічні; 2) технологічну програму, що завершується отриманням технологічного ступеня (baccalaureat technique) і відкриває шлях до 2-річних програм у структурі університетської освіти з наданням технологічного диплома підвищеного рівня (BTS) та початкового сертифіката у сфері технологій (DUT) (V рівень Національної Рамки Кваліфікацій), а також уможливлює просування до рівня бакалавра інженерії і магістра (VІ-VІІ рівні); 3) професійну програму з наданням учням сертифіката професійної підготовки (CAP) або професійного бакалаврату (Vocational Baccalaureate), які уможливлюють вихід на ринок праці, або продовження навчання.

Навчальні заклади, де можна отримати ці кваліфікації – ліцеї – можна розподілити на три групи: • загальноосвітні ліцеї; • технологічні ліцеї; • професійні ліцеї.

Загальноосвітні ліцеї (3роки) готують до вступу в університети і надають дипломи, що прирівнюються до бакалаврату. Технологічні ліцеї (3 роки) бувають чотирьох типів: сервісні (наприклад, готельна справа), дослідницькі, медико-соціальні, науково- 62 промислові. Готуючи учнів до отримання технологічного ступеня бакалавра, цей заклад організує свою роботу за трьома рівнями оволодіння кожним предметом (за персональним вибором). Диплом технологічного ліцею відкриває шлях до 2-річних програм у структурі університетської освіти з наданням технологічного диплома підвищеного рівня (BTS) та початкового сертифіката у сфері технологій (DUT ) тощо. Професійні ліцеї короткого (2 роки) і довгого (3 роки) циклів. Професійні ліцеї короткого циклу фактично є аналогами українських професійно-технічних училищ і мають аналогічні проблеми свого функціонування, передусім, невисоку цінність в очах суспільства і учнів. Вони надають своїм випускникам сертифікати професійної підготовки та загальної професійної освіти. Серед учнів, які отримали ці кваліфікації, майже половина продовжують навчання, щоб скласти іспит на сертифікат професійного бакалаврата.

Французький ліцей, на думку міжнародних експертів, модернізує свої обриси, і в ході реформ поступово стає своєрідними «шлюзами» руху між: а) професійною освітою та загальною й технологічною освітою в обох напрямах; б) між кваліфікацією професійної підготовки і професійним бакалавратом; в) між навчанням в навчальному закладі і навчанням на виробництві – учнівством тощо. При цьому провідними тенденціями змін є перехід від вузькопрофільної до більш фундаментальної підготовки, а також коригування та збільшення напрямів спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка з урахуванням вимог економіки, виробництва, й оптимізації організаційноуправлінської структури системи тощо.

Ринково орієнтована модель. Цей тип професійної підготовки прямо визначається регулятивними факторами категорії «праця» і кваліфікаційними потребами ринку праці. З одного боку, ця модель розрахована на ініціативу кожної людини – мешканця країни, а з іншого – на залучення й зобов’язання посередницького та навчального персоналу з різних компаній, фірм, агентств тощо, який зможе кваліфіковано здійснювати професійну підготовку відповідно до сучасної ситуації і вимог виробничого сектора. Тип ринково регульованої системи професійної підготовки найяскравіше представлений у Великій Британії,

Детальніше розглянемо цю модель на прикладі Великої Британії. Особливості організації сучасної професійної освіти і навчання в цій країні значною мірою зумовлені історичними традиціями і тим шляхом, який пройшла система учнівства як форма підготовки робітників. За своєю суттю учнівство є навчанням професії під керівництвом майстра в процесі виробничої діяльності. Проте середньовікові цехові традиції не стали на заваді виникненню (задовго до створення державної системи освіти) незалежних від держави шкіл механіки (mechanics institutes) – вечірніх шкіл для робітників нових галузей, які навали елементарні навички лічби і письма, необхідні для участі у виробництві. З часом система учнівства модернізувалась і набувала різних форм у розвинених країнах, зокрема в Німеччині на початку ХХІ століття. В умовах жорсткої економічної кризи Європа відроджує ці традиції у вигляді навчання на базі продуктивної діяльності. У Великій Британії поширені 2-3 річні учнівські програми, в яких три тижні навчання на робочому місці чергується з одним тижнем теоретичного курсу в навчальному закладі. Однак у Великій Британії немає навчальних закладів, аналогічних українським професійним училищам. Провідними навчальними закладами для молоді, яка вийшла з-під опіки системи обов’язкової освіти (старші шістнадцятирічного віку), є коледжі безперервної освіти. Ці навчальні заклади входять в систему безперервної і вищої освіти та за своїм юридичним статусом функціонують як незалежні самоуправні корпорації з державним контролем якості та ефективності роботи. Їх організаційні моделі характеризуються багатоманітністю, адже ці навчальні заклади відрізняються за профілем, термінами навчання, умовами, якістю навчання, територіальною приналежністю тощо. Вони включають: загальні коледжі неперервної освіти (General Further Education Colleges); коледжі шостого класу (Sixth Form Colleges); земельні коледжі (Land-based Colleges); коледжі мистецтва, дизайну і технологій (Art, Design and Performing Arts Colleges); коледжі для підготовки фахівців вузьких профілів (сільське господарство, торгівля, лісоводство та ін.) (Specialist Designated Colleges), вищі коледжі (High colleges), університетські технічні коледжі (University Technical Colleges) тощо. У кількісному плані переважають коледжі загального профілю, які упродовж останніх двох десятиліть об’єднались із більшістю спеціалізованих коледжів і нині функціонують як багатопрофільні навчальні заклади. Більшість коледжів реалізують освітні програми за п’яти-шести напрямами професійної підготовки.

Дуальна модель професійної освіти і навчання. Дуальну модель професійної освіти і навчання за істотними характеристиками можна назвати ринковою системою з підтримкою держави. У класичному вигляді така модель існує лише в німецькомовних країнах, тобто в Німеччині, Австрії та Швейцарі.

1. Модель сполучення (the model of formation en alternance). Така модель поширена в країнах, де традиційно функціонує середня технічна школа (Франція і країни її колоніального впливу). Орієнтація на знання, які практично не можливо отримати без супроводжуючого навчання кваліфікації на робочому місці, веде до розгортання партнерства між середньою технічною школою і компаніями у справі професійної підготовки молоді. У Франції, наприклад, професійний еквівалент «Рівень А» (Baccalaureat Professionnel) передбачає таку форму підготовки, яка поєднує шкільну і виробничу форми підготовки. 2. Промислова модель підготовки з латино-американськими рисами. Ця модель визначається не стільки формою організації, скільки формою фінансування. Різні компанії економічного сектора країни (промисловість, торгівля, сільське господарство тощо) зобов’язані законом платити податок на професійну підготовку. Розміри податку пропорційні загальній платіжній відомості компанії з урахуванням кількості робітників і службовців. Відрахування робляться у центральний фонд фінансування всіх форм професійної підготовки. Безпосереднє управління і керівництво професійною підготовкою здійснюють адміністративні та стандартизаційні ради, так звані «контрольні комітети», які включають організації працедавців, представників міністерств (освіти і праці), профспілок тощо. Курси базової і спеціальної професійної підготовки, часткова підготовка, а також усі форми подальшої професійної підготовки проводяться у промислових тренувальних майстернях (industry-wide training workshops) і технологічних центрах. Підготовка, оцінка результатів, навчальна допомога тощо здійснюються за визначеними методиками і процедурами у прямій співдружності з компаніями. 3. Дуальна модель професійної освіти і навчання, яка може бути визначена як «професійно-педагогічна структура», тобто навчальна система з двома місцями навчання. Її функціональна дуальність, з одного боку, базується на інтеграції двох різних моделей управління професійною підготовкою. Стабільними передумовами створення такої системи мають бути: наявністьЗупинимося на особливостях організації професійної освіти і навчання в рамках німецької дуальної системи. Шляхи отримання професії в Німеччині різні: шкільна, виробнича або комбінована професійна освіта. Особливість середньої професійної освіти в Німеччині полягає у тому, що професію можна отримати не у всіх типах закладів професійної освіти, а лише в професійних, професійно-технічних і прирівняних до них школах середнього медичного персоналу, а також в коледжах. Справа в тому, що після закінчення початкової школи упродовж 2-х років навчання німецькою системою передбачена так звана «орієнтаційна фаза» без розподілу учнів на профільні класи. Під час цього періоду діти та їх батьки мають можливість визначитися з типом загальноосвітньої середньої школи відповідно до бажань і здібностей дітей. Їм пропонуються такі навчальні заклади: - гімназія ( передбачає подальше навчання у вищому навчальному закладі); - реальна школа (надає можливість навчання як в професійній академії, так і у вузі, за умови успішного закінчення програми навчання в закладах професійної освіти); - об’єднана школа (поєднує особливість реальної школи і гімназії; дає можливість тримання одночасно декількох освіт); - основна школа (надає можливість отримання подальшої професійнотехнічної освіти). Поглиблена спеціалізація розпочинається після успішного завершення 10 класу. Таким чином, німецька молодь 16-19 років може отримувати: а) загальну освіту, б) професійну освіту і підготовку, в) загальноосвітню і професійну освіту. Професійно-технічна освіта для молоді цієї вікової категорії надається такими типами навчальних закладів: • вищий рівень гімназії з технічним ухилом (Berufliches Gymnasium); • технічна середня школа (Fachoberschule); • технічні школи (Fachshule).

Зупинимося на особливостях організації професійної освіти і навчання в рамках німецької дуальної системи. Шляхи отримання професії в Німеччині різні: шкільна, виробнича або комбінована професійна освіта. Особливість середньої професійної освіти в Німеччині полягає у тому, що професію можна отримати не у всіх типах закладів професійної освіти, а лише в професійних, професійно-технічних і прирівняних до них школах середнього медичного персоналу, а також в коледжах. Справа в тому, що після закінчення початкової школи упродовж 2-х років навчання німецькою системою передбачена так звана «орієнтаційна фаза» без розподілу учнів на профільні класи. Під час цього періоду діти та їх батьки мають можливість визначитися з типом загальноосвітньої середньої школи відповідно до бажань і здібностей дітей. Їм пропонуються такі навчальні заклади: - гімназія ( передбачає подальше навчання у вищому навчальному закладі); - реальна школа (надає можливість навчання як в професійній академії, так і у вузі, за умови успішного закінчення програми навчання в закладах професійної освіти); - об’єднана школа (поєднує особливість реальної школи і гімназії; дає можливість тримання одночасно декількох освіт); - основна школа (надає можливість отримання подальшої професійнотехнічної освіти). Поглиблена спеціалізація розпочинається після успішного завершення 10 класу. Таким чином, німецька молодь 16-19 років може отримувати: а) загальну освіту, б) професійну освіту і підготовку, в) загальноосвітню і професійну освіту. Професійно-технічна освіта для молоді цієї вікової категорії надається такими типами навчальних закладів: • вищий рівень гімназії з технічним ухилом (Berufliches Gymnasium); • технічна середня школа (Fachoberschule); • технічні школи (Fachshule);

• професійні школи (Berufsfachschule). Жодна з цих гілок системи не є тупиковою – незвичайна комбінація типів, форм і термінів навчання, наявність спеціальних екзаменів, які дозволяють отримувати більш високий рівень при переході від одного навчального закладу до іншого і таким чином продовжувати освіту та підвищувати кваліфікацію, створення спеціальних умов для продовження освіти тощо роблять її привабливою для молодих людей. За різними даними крізь систему професійної освіти в цілому проходить від половини до 2/3 молодих людей віком від 16 до 19 років. Такий різноманітний організаційний ландшафт професійної освіти і навчання впорядковується за допомогою чітко визначеного державного освітнього стандарту для кожного рівня освіти і типу закладу. Не зважаючи на те, що в кожному регіоні можуть бути свої особливості професійного навчання, єдиним залишається стандарт середньої професійної освіти з конкретної професії.

В Австрії управління системою освіти і навчання централізоване, тобто здійснюється Федеральним Міністерством освіти (Bundesministerium für Bildung, BMB) – у сфері початкової та середньої освіти. Федеральне Міністерство науки, досліджень та економіки (Bundesministerium für Wissenschaft, Forschung und Wirtschaft, BMWFW) несе загальну відповідальність за державні та приватні університети, університети прикладних наук, а також підготовку фахівців в умовах підприємств. Хоча більшість навчальних закладів належать до сфери відповідальності Міністерства освіти, управління системою учнівства знаходиться у зоні відповідальності двох міністерств – економіки та освіти, – соціальних партнерів та земель. Державна служба зайнятості Австрії (Public Employment Service) та Федеральна економічна палата Австрії (Austrian Federal Economic Chamber) надають кандидатам підтримку для навчання за програмами учнівства, а саме: допомагають учням знайти роботодавців/підприємства, надають консультації кандидатам та підприємствам, організовують проведення підсумкових іспитів, контролюють якість та рівень компаній, що бажають працювати за програмами 78 учнівства (наприклад, кваліфікація теренерів), працевлаштовують кандидатів на посади учнівства.

Незважаючи на те, що Бельгія - це федеративна держава, що складається з трьох регіонів (Фландрія, Валлонія та Брюссель) і трьох громад (фламандська громада (BEFL), французька громада (BEFR) та німецькомовна спільнота (BEDG)), і, відповідно, кожен регіон має свої особливості, відмінності та порядки, в державі все ж існує політичний консенсус. Програма національних реформ (2014 р.) визначає основні положення такого спільного підходу для зменшення кількості учнів, що передчасно лишають школу, залучення більшої кількості молоді та дорослого населення до навчання впродовж життя, розширення доступу та підвищення цінності кваліфікацій, зменшення невідповідності попиту і пропозиції у кваліфікованих працівниках в кожному регіоні тощо. Наприклад, у французькій громаді управління системою освіти організовується Наглядовим комітетом (Steering Committee), до складу якого входять усі зацікавлені сторони, і який координує та контролює узгодженість системи та підтримує здійснення реформ.

У Люксембурзі управління системою освіти централізоване та здійснюється через Міністерство національної освіти, дітей та молоді (Ministry of national Education, Children and Youth). Міністерство несе відповідальність за всі види освіти, включаючи безперервну ПОН, а основна та вища освіта знаходиться у сфері відповідальності Міністерства вищої освіти та досліджень (Ministry of Higher Education and Research). Держава підтримує компанії та окремих осіб для заохочення їх до участі у програмах початкової ПОН (фінансова підтримка учнівства, вищої освіти) та підвищення кваліфікації (оплачувані відпустки, гнучкі умови роботи, механізми спільного фінансування). Агентство з розвитку зайнятості (Agency for the development of 79 Employment) тобто Державна служба зайнятості Люксембургу, сспільно з Міністерством національної освіти, дітей та молоді організовує професійне навчання для безробітних.

Професійна освіта в Нідерландах, згідно з Конституцією, є предметом постійної турботи Уряду країни. Зокрема, в статті 23 Конституції наголошується, що кожен має право на освітню діяльність, без попереднього дозволу органів влади чи нагляду за такою діяльністю для форм освіти, визначених Законом. Органи влади мають право контролювати рівень компетентності педагогів та їхню моральну доброчесність, у порядку, встановленому Законом. Розвиток професійної освіти Нідерландів регулюється положеннями Закону «Про професійну освіту та освіту дорослих» (Vocationgol Adult education Act, 1996). Упродовж 20 років до Закону вносились зміни щодо: об’єднання двох освітніх підсистем – професійної освіти та освіти дорослих; об’єднання систем навчання на базі закладів професійної освіти та учнівства; створення регіональних навчальних центрів; фінансування професійної освіти у формі одноразової виплати; запровадження вибіркових перевірок з боку освітньої інспекції. Система професійної освіти Нідерландів характеризується поєднанням централізованої освітньої політики та децентралізацією управління закладами професійної освіти. Йдеться про те, що на державному рівні визначаються: структура кваліфікацій, екзаменаційні вимоги, а на рівні навчальних закладів розробляються навчальні плани, навчально‒методичні комплекси, обираються дидактичні підходи, технології навчання. Управління професійною освітою здійснюється на національному та регіональному рівнях із залученням спеціальних партнерів. На національному рівні Уряд Нідерландів створює законодавчі та нормативні акти, розробляє загальну структуру освіти. На регіональному рівні провайдери професійної освіти та соціальні партнери об’єднуються в Організацію співпраці з бізнесом. Їхня діяльність спрямовується на розроблення кваліфікацій, здійсненняакредитації підприємств, що надають послуги з професійного навчання на виробництві.

У підготовці фахівців з ремісничих професій поряд із Федеральним Законом про професійну освіту і навчання важливим є Положення про ремесла, згідно з яким визначаються умови навчання професії. Для цього застосовуються Договори про професійне навчання. Вони укладаються і підписуються з одного боку учнями або їх батьками (якщо вони неповнолітні), а з другого – роботодавцями. Тільки після цього договори набувають юридичної сили. У договорах визначаються умови навчання професії, а їх дотримання перевіряють ремісничі палати, які в подальшому їх реєструють. У договорах про професійне навчання визначаються його цілі, строки та етапи навчання, тривалість випробувального періоду, навчальні заходи поза місцем навчання, розмір зарплати і тривалість відпустки, умови, за яких договір може бути розірваним тощо. Договір про професійне навчання – це публічно – правовий документ, згідно з яким мають виконуватися зобов’язання з боку тих, хто навчається, і тих, хто навчає. Зокрема, викладачі, майстри виробничого навчання зобов’язані: ‒ здійснювати професійне навчання відповідно до навчального графіка та розкладу – для досягнення цілей навчання; ‒ безкоштовно надавати учням засоби навчання, зокрема, інструменти і матеріали, необхідні для професійного навчання і для складання іспитів; ‒ навчати учнів вести виробничі щоденники, систематично їх перевіряти; ‒ реалізовувати принцип виховного характеру професійного навчання, захищати учнів від моральних і фізичних загроз. (ст.6. Закону про професійну освіту і навчання). Обов’язки учнів полягають в тому, щоб: якісно виконувати професійні завдання; брати участь у навчальних заходах; виконувати вказівки тих, хто навчає; дотримуватись діючого порядку в місці навчання; безпечно користуватись інструментом, технікою та іншими засобами; забезпечувати конфіденційність ділових секретів підприємства, на якому здійснюється професійне навчання. Професійне навчання майбутніх фахівців у дуальній системі є важливим підґрунтям успішної побудови ними професійної кар’єри, а також сприяє забезпеченню економіки країни кваліфікованим виробничим персоналом, розширює можливості працевлаштування в країнах Європейського Союзу, де запроваджена дана система. Окрім того, термін «дуальна» відображає специфічну конституційно-правову ситуацію в Німеччині. Йдеться про те, що відповідальність за професійне навчання на підприємствах несе Федеральний Уряд, а за професійні школи – Федеральні землі. У той же час, відповідальність за якість професійного навчання в рамках дуальної системи покладена одночасно і на підприємства, і на професійні школи.

Однак, як бачимо, непереборних бар'єрів немає, а тому європейській освіті бути!