Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…
«Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…»
15 лютого ми відзначаємо День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Відзначення цієї дати свідчить про глибоку повагу українського суспільства до людей, яким довелося в мирні повоєнні роки виконувати нелегкий інтернаціональний обов’язок в «гарячих точках»: Афганістані, Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Єфіопії та інших країнах світу.
А ще 15 лютого в нашій країні відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Всі ті, хто воювали на афганській землі і повернулися з Афганістану і ті, хто назавжди залишилися там, і ті, хто вірили в перемогу – довго чекали цього дня – 15 лютого 1989 року. Кожного року ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим, хто прийшов з афганської війни живим.
Війна в Афганістані була найбільш масштабною та трагічною, яка тривала 10 років – з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989.
Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Назавжди залишиться болем у серцях нашого народу сумна статистика. . Війна тривала майже 10 років.
Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. Серед них 160 тис. українців (30%). 15 тис. воїнів загинуло; з них 3280 українців; 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома; 8 тис. поранених; 3560 інвалідів; 550 вдів; 711 сиріт. Це така безжальна арифметика цієї війни. 12 українцям (72) присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Багато молодих воїнів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих – пам'ять.
Афганська кампанія залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків
Ми маємо знати про страшні події Афганської війни і пам’ятати кожного із тих, хто в 20-30 років став свідком і учасником воєнних подій.
Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Жахлива трагедія, гинуло покоління, народжене у 60-х. Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.
Афганістан… У нашій свідомості це слово стало синонімом справжнього людського лиха, справжнього пекла. Афганська війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, понівечила долі.
Десять років йшла неоголошена війна. У тому поході обірвалися тисячі життів молодих радянських воїнів.
Вірність бойовій дружбі, готовність пожертвувати собою заради товариша, безстрашність у бою, винахідливість у скрутній обстановці – це риси воїнської майстерності і доблесті були постійними супутниками цих по суті хлопчаків, одягнутих у військову форму.
Афганська війна. Брудна, неоголошена. Та хіба війни бувають чистими? Будь – яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець. У війни – холодні очі, у війни – свій рахунок, своя безжальна арифметика. Афганістан – держава, що знаходиться в Південно – Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. – афганці, решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70 – х років XX століття Афганістан – одна з найвідсталіших країн світу. У країні панували страшенна бідність, висока смертність.
У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було запроваджено початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу, скасували калим при одруженні. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна. У грудні 1978 року Радянський Союз І Афганфстан підписали договір, за яким СРСР зобов’язувався переозброїти афганську армію. Керівництво СРСР на чолі з Леонід Іллічем Брєжнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму реальну воєнну підтримку. І 27 грудня 1979 року були введені радянські десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втянулися у воєнні дії по всій території Афганістану. Тяжкі випробування випали на долю хлопців, народжених в 60 – ті роки. Саме вони, виконуючи наказ Батьківщини, або як тоді говорили інтернаціональний обов’язок, пройшли важкими дорогами чужої країни.
Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Брудна, підступна війна. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?! Йдучи у те пекло вони вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
9 років 1 місяць 19 днів тривала далека тепер від нас війна. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки. Похоронки йшли з Кардагара, Гардеса, Джелалабада, Кабула. А в «чорних тюльпанах» (літаках) щодоби вивозили цинкові гроби до Союзу. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.
Скільки смертей, скільки горя за час війни. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Нове керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим визнало помилковим рішення попередників і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення радянських військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися. Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити радянські війська. І все ж 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Генерал Громов, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, символізував цим переходом закінчення для радянських військ афганської війни. Закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису.
Війна — це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого періоду. Війна закінчилася. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя.
Засинають піски – невблаганно, пекуче і сухо,
А у флягах – ні грама, ні краплі води.
І прицільним свинцем огризаються „духи”,
Смерте, одведи, одведи, одведи...
Десять років йшла неоголошена війна. У тому поході обірвалися тисячі життів молодих радянських воїнів. Часто це були хлопчаки, яких іноді тягнуло на дитячі забави, але конституційний обов’язок зробив їх солдатами. А солдати не обговорюють накази. Вони їх виконують. Там, в ущелинах і на перевалах гористого Афганістану воїни-інтернаціоналісти довели: вони гідні продовжувачі слави ветеранів Великої Вітчизняної війни, вони – умілі їх учні.
Вірність бойовій дружбі, готовність пожертвувати собою заради товариша, безстрашність у бою, винахідливість у скрутній обстановці – це риси воїнської майстерності і доблесті були постійними супутниками цих по суті хлопчаків, одягнутих у військову форму.
Афганська війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, понівечила долі. Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться, він болить, він залишається в фільмах, піснях, книгах, в серці солдата.
Бої закінчуються, а історія вічна. Пішла в історію і афганська війна. Але ще довго будуть нас турбувати голоси загиблих і живих – війни не закінчуються безслідно. Ті, хто вижив, то живий голос війни. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати треба знати. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що і серед нас живуть люди, які були учасниками тих далеких воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Війни! Скільки їх було в історії людства. І завжди – це страждання, сльози, втрата самого дорогоцінного в житті, біль… Таким болем для багатьох громадян колишнього Радянського Союзу став Афганістан. Залишається він біллю і сьогодні…
З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни.
.Минають дні, ідуть роки
Життя листи перегортає,
А біль Афгану – на віки
В душі чомусь не замовкає
