Волонтер – це людина, яка завжди йде на допомогу

(до дня волонтера 05.12)

   Волонтер... Як багато приємних асоціацій викликає в українців це слово! Волонтери асоціюються в нас з чимось світлим, чистим, миром та добром. Хто ж такі волонтери та чим вони займаються?

Поняття «волонтерство» застосовується для позначення діяльності, що здійснюється людьми добровільно на безоплатній основі і спрямована на вирішення проблем суспільства. Слово «волонтер» походить від французького «volontaire» (лат. «voluntarius») і в дослівному перекладі означає «доброволець», «той, що має бажання».

Таким чином, волонтером може бути будь-яка людина, що бажає присвятити свій вільний час добровільній праці.

Історія людства не пам'ятає такого суспільства, якому були б чужі ідеї добровільної та безкорисливої допомоги. Добровільна допомога надається людиною або групою людей суспільству в цілому або окремим людям, заснована на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства і не переслідує цілей отримання прибутку або кар'єрного росту.

Вона може приймати різні форми: від традиційних видів взаємодопомоги до спільних зусиль тисяч людей, спрямованих на подолання наслідків стихійного лиха, врегулювання конфліктних ситуацій, викорінення бідності.

Добровільна допомога включає в себе дії, які здійснюються на місцевому, загальнонаціональному та міжнародному рівнях, а також на рівні міжнародного суспільства в цілому, незважаючи на кордони.

У Всесвітній Декларації Добровольчества, прийнятій у січні 2001 року (оголошеного Роком Волонтера), зазначається, що волонтерство – це фундамент громадянського суспільства, спосіб збереження і зміцнення людських цінностей, реалізації прав і обов'язків громадян, особистісного росту, через усвідомлення людського потенціалу. Декларація написана відповідно до Загальної Декларації Прав Людини 1948 року і Міжнародної Конвенції про Права Дитини 1989 року і виходить із принципу, що "будь-яка особа має право вільного об'єднання в мирні асоціації". Волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку.

Волонтерська діяльність може бути також чинником розвитку країн, реалізуючи ідею ООН про те, що народи мають силу змінити світ. Декларація підтримує права кожної жінки, чоловіка і дитини на вступ до лав добровольців незалежно від культурних і етнічних особливостей, релігії, віку, статі, фізичного, матеріального становища. Всі люди повинні мати право вільно присвячувати час, талант, енергію іншим людям без очікування на винагороду. У Декларації особливо підкреслюється, що волонтерство є добровільним вибором, що відображає особисті погляди і позиції, активну участь громадянина в житті людських спільнот. Воно повинно сприяти поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності людей.

Спільна діяльність волонтерів здійснюється, як правило, в рамках різного роду асоціацій, сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій.

За цільової орієнтованості волонтерство спрямоване:

• на взаємодопомогу, коли волонтерська діяльність здійснюється, щоб допомогти іншим членам своєї ж соціальної групи або суспільства; · на благодійність, коли об'єктом допомоги є учасник групи, в яку не входить сам волонтер;
• на участь у місцевому самоврядуванні, коли член будь-якого співтовариства на добровільній основі включається в діяльність з управління ним (наприклад, в діяльність територіальних органів самоврядування).

Основні напрямки роботи волонтерських загонів різноманітні:

• соціальний захист,
• екологія,
• благоустрій,
• профілактика алкогольної і наркотичної залежності, пропаганда здорового способу життя,
• правозахисна діяльність,
• збереження історичної та культурної спадщини,
• сприяння діяльності у сфері фізичної культури і масового спорту,
• співпраця в сфері освіти, науки, культури, мистецтва, освіти, духовного розвитку особистості.

У деяких державах система волонтерства до введення загальної військової повинності була основним способом комплектування армій (наприклад, у Великобританії до першої світової війни 1914-1918). У XVIII - першій половині XIX століття в Австро-Угорщині, Франції та Італії існували волонтерські батальйони і полки, які вливалися до складу регулярної армії. У другій половині дев'ятнадцятого століття в більшості держав система волонтерства втратила своє значення; вона залишилася як спосіб комплектування армії лише у Великій Британії і як доповнення до регулярної армії, особливо у воєнний час, в деяких державах.

В цілому волонтерство як ідея соціального служіння майже така ж давня, як і поняття "соціум". Історія людства не пам'ятає такого суспільства, якому були б чужі ідеї добровільної та безкорисливої допомоги. У суспільстві завжди знаходилися люди, для яких способом самореалізації, самовдосконалення, зв'язку і спілкування з іншими людьми була праця на благо тієї спільноти, в якій цій людині довелося народитися і жити.

Активізація волонтерського руху в Украйні, розповсюдження діяльності численних благодійних організацій, програм обміну, цільових благодійних міжнародних програм сприяють тому, що у суспільній свідомості українців термін «волонтерство» сприймається як різновид суспільно-корисної діяльності, найчастіше безоплатної та соціально значимої. Таку діяльність здійснюють добровольці з особистої ініціативи або ж від імені недержавної некомерційної організації чи об’єднання. Світове співтовариство визнає волонтерський рух способом збереження та зміцнення загальнолюдських цінностей, реалізації прав і обов’язків громадян, особистісного зростання шляхом усвідомлення людського потенціалу.

Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.

На українських землях волонтерство розвивалось ще з 19 століття, коли створювались різноманітні громадські організації, що опікувались лікарнями для малозабезпечених, притулками, безкоштовними їдальнями. Активно діяли організації Червоного Хреста, особливо під час російсько-турецької, російсько-японської та Першої світової війн. Волонтери також навчали грамоті (особливо на західноукраїнських землях), створювали підрозділи Товариства тверезості та опікувались будинками для безхатченків.Але з встановленням радянської влади цей рух фактично згортається і починає відновлюватись лише з кінця 80-х років минулого століття.

З перших років незалежності в Україні волонтерство оживає і починає розвиватись. Початком цього процесу вважається 1992 рік, коли створюється служба «Телефон довіри», в якій працювали виключно волонтери. Згодом виникають організації, що реалізовують різні соціальні проекти допомоги важкохворим, багатодітним сім’ям, одиноким людям похилого віку, інвалідам. Активно розвивається напрям боротьби з розповсюдженням СНІДу та допомоги наркозалежним.

У перші роки незалежності ефективно працюють напрями волонтерства під егідою релігійних організацій, особливо протестантських церков. Проте в цілому до 2014 року волонтерський рух в Україні розвивався досить слабо, у порівнянні з іншими країнами світу. Згідно рейтингу World Giving Index в 2010 році Україна займала лише 150 місце (тільки 5 процентів населення було залучено до волонтерської роботи). Але Революція Гідності, анексія Криму та війна на Донбасі все змінили.

Без волонтерів не було б Майдану. Вірніше, він би зібрався, але навряд чи вистояв без надійного по-справжньому народного волонтерського тилу. Всі пам’ятають, як кияни показали всій країні приклад дивовижної самоорганізації заради досягнення головної мети – змінити Україну, зробити її правовою європейською державою. Кожну добу на Хрещатик добровільно, за покликом душі приїздили і приходили тисячі містян, готових надати безкоштовну допомогу мітингувальникам. Волонтери взяли на себе велику частину роботи з облаштування комфортного перебування людей на Майдані. Вони організовували польові кухні, встановлювали намети, надавали необхідну інформацію. Волонтерами ставали також і професіонали – медики, юристи, психологи – що прагнули якось фахово допомогти однодумцям. За лічені дні виникли десятки волонтерських ініціатив та інтернет-проектів. Можливо, найбільш значущим результатом Революції Гідності, крім усвідомлення українцями необхідності побудови національної держави, стало виникнення волонтерського руху – важливої складової громадянського суспільства і головної рушійної сили реформування країни.

Після анексії Криму і початку війни на Донбасі волонтерство піднялось на найвищий рівень розвитку за весь час незалежності України. У грудні 2014 року на замовлення Організації Об’єднаних Націй компанія GfK Ukraine провела загальнонаціональне дослідження стану волонтерства в Україні. Згідно висновків дослідження, українці визнають велику роль волонтерського руху в суспільних процесах: 62% визнають роль волонтерів у політичних змінах останнього року, 85% вважають, що волонтерський рух допомагає зміцненню миру, а 81% схильні вважати волонтерський рух обов’язковою складовою громадянського суспільства. Майже чверть українців (23%) мали досвід волонтерства, із них 9% почали займатись волонтерством протягом останнього року. Основним напрямом діяльності волонтерів у 2014 році стала допомога українській армії та пораненим – цим займались 70% волонтерів. До подій Майдана найбільш актуальними напрямами діяльності були допомога соціально незахищеним групам населення та благоустрій громадського простору.

Волонтери — це ті, хто щодня реагує на виклики і загрози суспільства та біль окремої людини, це люди з великим серцем та незламним характером.