День примирення та День Перемоги в Україні
Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.
Пам’ять. Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам’яті наших дідів, батьків і старших братів, пам’яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам’яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам’яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна присвячується.
Минають роки, відлітаючи у вічність… Все далі і далі відходять від нас грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто ціною власного життя захистив нашу країну від гітлерівської агресії. «Ніхто не забутий, і ніщо не забуте!..»
Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога. Не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.
У вогнище війни було втягнуто 67 держав, 80 % населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих 6 років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів.
Мільйони людей забрала друга Світова війна. Це важко усвідомити, важко осягнути. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли гинули мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло фашистської та комуністичної окупації.
У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.
Майже 7 млн. українців воювало в складі Червоної Армії в роки війни. Близько 10 млн. українських людей загинули під час Другої Світової війни.
100 тисяч українців боронили рідну землю від агресора в рядах Української Повстанської армії.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.
Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції.
З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії.
Із Україною також пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 р. генерал Кузьма Дерев’янко від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.
Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони- святиня нашої пам’яті ..
Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку.
Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо
Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено714 міст, 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни.
Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну справедливу. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталася нам перемога.
Кров’ю і пожежами котилась війна по нашій рідній землі 1418 днів. Один день війни… Чого він коштував – знає тільки той, хто пережив його, хто переживає його знову і знову все своє життя.
День пам’яті полеглих у Другій Світовій війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим і живим ветеранам, які своєю кров’ю відстояли нашу свободу. Мало залишилось учасників тих подій, але всі ми щиро вдячні їм.
Ми свято шануємо пам'ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!
Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя за врятування рідного краю, увійшовши в безсмертя.
У травні 2014 року вперше було використано зображення червоного маку як символ пам’яті жертв Другої світової війни.
Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло.
Хай червоний мак на грудях у кожного буде свідченням того, що ми ніколи не забудемо жертв війни.
На жаль, наша війна за велику перемогу ще не завершилась.
З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Сьогодні на Сході України вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти російського агресора. На полі битви – захисники, воїни.
Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.
