Афганістан - то біль і смуток, чиєсь обірване життя

   Незалежна Україна 15 лютого офіційно відзначає День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та День виводу військ з Афганістану. Пам'ятну дату було встановлено Указом Президента України Леоніда Кучми №180/2004 від 11 лютого 2004 року. Її вибрали не випадково. Саме цього дня відзначали річницю завершення виведення радянських військ із Афганістану.

Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії.

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен.

Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

У вересні 1979 року до влади в результаті двірцевого перевороту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду. Введення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. В Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати величезною імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити "авгієві конюшні" соціалістичного табору від найбільш одіозних фігур, що компрометували комуністичну ідею.

У січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота і Єнг Сарі. Це була генеральна репетиція перед майбутнім вторгненням до Афганістану. В Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана "афганська трійка", до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. "Трійка" в умовах надсекретності наказала міністру оборони Устинову, начальнику Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальнику політуправління армії Єпішеву, начальникові Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступнику начальника Генштабу Ахромєєву підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію "Ш", яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.

10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону.

Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Це важливе рішення було ухвалено неповним складом політбюро. На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громико — 70. Окрім того, що всі вони були похилого віку, страждали ще й важкими захворюваннями та провалами в пам'яті, однак це не завадило "кремлівським старцям", як їх називали в народі, відправити на війну тисячі молодих солдатів та офіцерів.

Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і став її активним учасником та головним збудником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряду європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямках: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.

Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.
Відповідно до угод, виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40 ї армії керував останній командувач контингентом генерал-лейтенант Борис Громов.
Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.

Афганська кампанія залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. У рідні домівки не повернулися 13 850 юнаків колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.

Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.

Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Вдовами стали 505 молодих жінок, сиротами 711 дітей.
За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію... Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...

Афганістан… У нашій свідомості це слово стало синонімом справжнього людського лиха, справжнього пекла. Афганська війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, понівечила долі.

Кожного року ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим, хто прийшов з афганської війни живим.

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика… 

І сьогодні, коли десятки тисяч наших співвітчизників боронять цілісність і незалежність України на її південно-східних рубежах від зовнішньої агресії, серед них є воїни-афганці, які демонструють та передають свої військові навички та вміння. Вони завжди були і залишаються прикладом мужності й відваги, патріотизму і відданості військовій присязі.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати…

З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

Майже 10 років йшла неоголошена війна. У тому поході обірвалися тисячі життів молодих радянських воїнів.

Вірність бойовій дружбі, готовність пожертвувати собою заради товариша, безстрашність у бою, винахідливість у скрутній обстановці – це риси воїнської майстерності і доблесті були постійними супутниками цих по суті хлопчаків, одягнутих у військову форму.

Війна в Афганістані – це трагедія і перемога сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати…

Афганістан. Вже понад 30 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла

Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.

 Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...

Історична довідка:

     День вшанування учасників бойових дій на території інших держав відповідно до Указу Президента України від 11.02.2004 року відзначається в Україні 15 лютого. Ця дата приурочена до річниці виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році.

   8 жовтня 1979 було позбавлено влади та вбито засновника Народно-демократичної партії Афганістану Нур Мухаммад Таракі.

   Політбюро ЦК КПРС офіційно прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан і наданні Радянським Союзом Афганістану військової допомоги. 25 грудня 1979 в Афганістан були введені радянські війська у складі 40-ї армії під командуванням генерал-лейтинанта Юрія Тухарінова.

     В ході військових дій була проведена операція по усуненню глави Афганської опозиції, що зайняв у результаті контрреволюційного перевороту пост глави Афганістану Хафізулли Аміна. Сталий режим в Афганістані після чергової зміни влади на чолі з Бабраком Кармалем виявився повністю залежним від радянської військової, технічної та фінансової допомоги.

    Угруповання повстанців підтримували США та інші держави. У 1986 році в Афганістані відбувся черговий державний переворот, в результаті якого Мухаммед Наджібулла зайняв місце зміщеного Бабрака Кармаля. Мухаммед Наджібулла був обраний президентом Республіки Афганістан.

     А влада СРСР і США в 1988 році домовилися про невтручання в справи Афганістану. Розпочате у травні 1988 року виведення військ з Афганістану закінчилося 15 лютого 1989 року. Групи радянських військ остаточно покинули цю країну.